Форум
К.і.н. Казьмирчук М.Г.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна
ЦУКРОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ У КИЇВСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ
НАПРИКІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.
Київська губернія була промислово розвинутою. У Черкаському повіті було 60 заводів і фабрик, Київському – 111, Чигиринському – 19. Канівському – 43, Звенигородському – 38, Таращанському – 35, Уманському – 51, Липовецькому – 30, Сквирському – 40, Васильківському – 36, Бердичівському – 58, Радомишльському – 84. Майже 93 % промисловості міст губернії розташовувалася у Києві (61), Умані (16), Бердичеві (25). З розвитком цукрового виробництва вплив на економічний устрій сільського господарства швидко зростав: приватне господарство кожного цукрового заводу виявлялося недостатнім для отримання потрібної кількості цукрових буряків, тому почали залучатися сусідні господарства, як постачальники цього продукту. Згодом вони набували настільки тісних зв'язків з цукровими заводами, що підпорядковували свої господарські інтереси впливу цукрової промисловості. У той час як майже вся промисловість Київської губернії обумовлювалася споживацькими потребами всередині, виробництво цукру відбувалося переважно на експорт. Київські селяни відрізнялися заможністю і питання малоземелля там не стояло так гостро як у інших губерніях. Завдяки цьому цукрове виробництво швидко лягло в основу всього економічного життя губернії.
Населення Київської губернії у 1870 р. складало 22 175 132 осіб. Тоді у промисловій сфері губернії відмічалося пожвавлення, особливо у цукровому виробництві. Воно зросло у півтора рази, що пояснювалося покращенням шляхів сполучення, полегшенням збуту цукру та вдосконаленням самого виробництва [6]. Вже у 1874 р. цукрових заводів у Київській губернії налічувалося 70, тоді як у Подільській губернії – 45, Волинській – 6. З них 38 заводів мали обладнання для вижимання соку із буряків за допомогою дифузії, 82 – пресів і один, що знаходився при маєтку у селі Орловці графині Ланкастерської, вальце-пресами. У 1874 році було отримано 6 млн. пудів цукру, який продали за пуд по 5 – 6 руб., пояснюючи це посухою та діяльністю капіталістів. Цукор коштував дорого на той час, якщо порівнювати з пшеницею, ціни на яку коливалися від 35 до 70 коп. за пуд. Ціни на цукор пісок коливалися на ярмарках від 4 руб. 50 коп. до 5 руб. 50 коп. за пуд., а на рафінад – від 6 руб. 50 коп. до 7 руб. 50 коп. [2].
Але у 1884 році почалася криза цукрового виробництва. Почастішали банкротства цукрових фірм, почалося скорочення попиту на цукровий пісок і падіння цін. 12 червня 1885 р. було введено Положення Комітета міністрів про дозвіл вивозити цукор закордон з видачею премії 1 руб. на пуд. Криза вплинула на кількість цукрових заводів, але майже не вплинула на прибутки. У 1890 р. з 589 заводів налічувалося вже 62 цукрових пісочних і 4 рафінадних. Цукрова галузь приносила прибуток з цукру піску – 27 млн. руб. на рік, а рафінаду – 19 млн., більше ніж від виробництва спирту, пива і меду (лише 15 млн.).
Можливість отримати значно більший прибуток з буряків ніж з пшениці зумовлювали і розширення площ зайнятих під цю культуру. У 1885 р. під буряком було 7 5625 дес. землі, які знаходилися у 191 маєтку. Причому у Каневському та Васильківському повітах цукрові буряки вирощували майже у кожному маєтку. Найменше плантацій буряків було у Радомишельському повіті Київської губернії. Проте цукрова промисловість потребувала багато робочих рук. Але й тут буряківництво ставало вигіднішим, бо заняття ним не відволікало селян від їхнього основного заняття – землеробства. Часто цукрові заводи виступали орендаторами земель. Так, у Липовецькому повіті Товариство Цибулевського цукрового заводу орендувало кілька маєтків: Цибулев і Іванни, що належали панові П. В. Рогозінському, Шабастовку графа А. Красицького, Копієвату пана С. К. Улашина, Зюбріху пані М. М. Кржечковської, Тарнову пана Тарновського. Сам цукровий завод розміщувався у містечку Цибулеве. Загальна площа орендної землі становила 5 766 дес., де 3 571 дес. відводилася під цукрові буряки. Орендну плату цукровий завод сплачував в середньому 12 руб. 68 коп. Загальний капітал будівель орендованих маєтків складав 8 9145 руб. У господарстві тримали 379 волів і 360 коней. Прибуток товариство отримувало також від продажу пшениці, гороху та бурякового насіння. Наймали селян та найманих робітників, яким виплачували аванси. За повну обробку буряка платили по 12 руб. за морг, за збір хліба від копни від 50 – 60 коп. Під час викопування буряків селянам-робітникам дозволялося безкоштовно годувати на полі свою худобу і забирати додому бурячиння. За рік робітникам виплачувалося 19 111 руб., а на їхнє утримання витрачалося 14 493 руб.
У 1865 р. було затверджено статут товариства на паях Кальницького цукрового заводу, заснованого графом Владиславом Потоцьким, бароном Густавом Таубе і штабс-капітаном швейцарцем Фрідріхом Ієнні. Згодом маєтки графа Потоцького разом з цукровим заводом у Липовецькому повіті були продані Генрієтті Потоцькій. Товариство орендувало Кальницький маєток у Липовецькому повіті, що складав 3 254 дес. Загальний капітал у будівлях становив 14 300 руб., реманентом – 6 900 руб., 78 волів і 49 коней. Головний прибуток маєтку давали культури пшениці та цукрового буряку. Наймали тільки місцеву робочу силу. За збір хліба від копни платили по 50 – 60 коп., за копання буряків від пуда по 1 – 2 коп. Товариству утримання службовців коштувало 2 000 руб.
Також, товариство Кальницького бурякоцукрового заводу орендувало володіння князівни М. В. Св'ятополк-Четвертинської у селах Купчиці і Шабельна Липовецького повіту, а саме: 1 835 дес., за десятину якої товариство сплачувало за орендним договором з 1902 р. розрахованим на 12 років по 11 руб. 34 коп. за десятину. Загальний капітал будівель становив 40 000 руб., а реманенту – 8344 руб. Товариство тримало 104 коней і 162 волів. Прибуток видобувався також з пшениці. Обробка цукрового буряку від морга оплачувалася по 12 руб., а хліба від копни по 50 – 60 коп. Вартість утримання адміністрації у цьому маєтку становила 3 966 руб.
Товариство Кальницького бурякоцукрового заводу орендувало володіння генерала О. С. Павлова у селах Жадани і Кошлани, що простягалися на 1 423 дес. Договір був укладений 1897 р. по 10 руб. за дес. всієї землі з додатковими умовами (½ страховки, ½ поземельних податків за рахунок орендатора, випас для худоби, визначена кількість соломи, полови). Загальний капітал з реманенту складав 6 860 руб., у господарстві було 117 волів і 88 коней. Головний прибуток мали за рахунок цукрового буряку і пшениці. Повна обробка буряків оплачувалася по 12 руб. від моргу, а збір хліба від копи за 50 – 60 коп. Вартість адміністрації для маєтку становила 2 700 руб.
Кальницький бурякоцукровий завод орендував володіння С. С. Сирочінської в селі Юрковцях, яке становило 1 230 дес. Орендна угода з 1901 р. була розрахована на 9 років по 9 руб. за десятину з додатковими умовами (страховка будівель за рахунок орендатора, випас для 20 голів великої рогатої худоби та 20 свиней маєтку, 120 пудів зернового лушпиння, фури соломи, бурячиння, полови тощо). Будівель загальним капіталом було 14 340 руб., реманенту на 6 900 руб., а також 100 волів і 74 коня. Головний прибуток поступав з пшениці та буряків. Місцевим робітникам платили за повну обробку буряків по 12 руб. за морг, збір хлібу від копни по 50 – 60 коп. Вартість утримання адміністрації становила 2 200 руб.
Товариство цукрового та рафінадного заводу „Соб” орендувало маєток Підвисоке при селі Підвисокому, сплачуючи за орендним договором з 1904 по 1911 рр. 11 руб. за 1 540 дес. Загальний капітал у будівлях становив 20 тис. руб., було 110 коней і 100 волів. Головний прибуток давав цукровий буряк, робітникам платили по 10 коп. за обробку буряків.
Отже, цукрове виробництво було дуже важливим для Київської губернії. Воно міцно утвердилося у господарчій структурі та місцевій культурі, і вже дуже скоро, губернія почала спеціалізуватися на виробництві цукру, продаж якого закордон стало пріоритетним. Завдяки розвитку цукрового виробництва Київська губернія посіла одне з провідних місць серед інших губерній Російської імперії.
Література:
1. Центральний державний історичний архів у м. Києві (далі – ЦДІАУ). – Ф. 442. – Оп. 539. – Спр. 193. – Арк. 4зв. – 5.
2. ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 54. – Спр. 56. – Арк. 2 – 2зв.
3. ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 528. – Спр. 489. – Арк. 62зв.
4 ЦДІАУ. – Ф. 486. – Оп. 5. – Спр. 493. – Арк. 112.
5. Материалы по аграрно-экономическому исследованию Юго-Западного края (Уманский, Липовецкий, Звенигородский и Таращанский уезды Киевской губернии и Гайсинский уезд Подольской губернии). [Издание Уманско-липовецкого сельсько-хозяйственного общества] – Гайсин : тип. У.Л. Шварцман, 1908. – 175 с. –С. 46 – 48, 74 – 75, 60 – 61, .63 – 65, 66-67, 94.
http://www.rusnauka.com/5_NMIV_2009/Istoria/40744.doc.htm
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна
ЦУКРОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ У КИЇВСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ
НАПРИКІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.
Київська губернія була промислово розвинутою. У Черкаському повіті було 60 заводів і фабрик, Київському – 111, Чигиринському – 19. Канівському – 43, Звенигородському – 38, Таращанському – 35, Уманському – 51, Липовецькому – 30, Сквирському – 40, Васильківському – 36, Бердичівському – 58, Радомишльському – 84. Майже 93 % промисловості міст губернії розташовувалася у Києві (61), Умані (16), Бердичеві (25). З розвитком цукрового виробництва вплив на економічний устрій сільського господарства швидко зростав: приватне господарство кожного цукрового заводу виявлялося недостатнім для отримання потрібної кількості цукрових буряків, тому почали залучатися сусідні господарства, як постачальники цього продукту. Згодом вони набували настільки тісних зв'язків з цукровими заводами, що підпорядковували свої господарські інтереси впливу цукрової промисловості. У той час як майже вся промисловість Київської губернії обумовлювалася споживацькими потребами всередині, виробництво цукру відбувалося переважно на експорт. Київські селяни відрізнялися заможністю і питання малоземелля там не стояло так гостро як у інших губерніях. Завдяки цьому цукрове виробництво швидко лягло в основу всього економічного життя губернії.
Населення Київської губернії у 1870 р. складало 22 175 132 осіб. Тоді у промисловій сфері губернії відмічалося пожвавлення, особливо у цукровому виробництві. Воно зросло у півтора рази, що пояснювалося покращенням шляхів сполучення, полегшенням збуту цукру та вдосконаленням самого виробництва [6]. Вже у 1874 р. цукрових заводів у Київській губернії налічувалося 70, тоді як у Подільській губернії – 45, Волинській – 6. З них 38 заводів мали обладнання для вижимання соку із буряків за допомогою дифузії, 82 – пресів і один, що знаходився при маєтку у селі Орловці графині Ланкастерської, вальце-пресами. У 1874 році було отримано 6 млн. пудів цукру, який продали за пуд по 5 – 6 руб., пояснюючи це посухою та діяльністю капіталістів. Цукор коштував дорого на той час, якщо порівнювати з пшеницею, ціни на яку коливалися від 35 до 70 коп. за пуд. Ціни на цукор пісок коливалися на ярмарках від 4 руб. 50 коп. до 5 руб. 50 коп. за пуд., а на рафінад – від 6 руб. 50 коп. до 7 руб. 50 коп. [2].
Але у 1884 році почалася криза цукрового виробництва. Почастішали банкротства цукрових фірм, почалося скорочення попиту на цукровий пісок і падіння цін. 12 червня 1885 р. було введено Положення Комітета міністрів про дозвіл вивозити цукор закордон з видачею премії 1 руб. на пуд. Криза вплинула на кількість цукрових заводів, але майже не вплинула на прибутки. У 1890 р. з 589 заводів налічувалося вже 62 цукрових пісочних і 4 рафінадних. Цукрова галузь приносила прибуток з цукру піску – 27 млн. руб. на рік, а рафінаду – 19 млн., більше ніж від виробництва спирту, пива і меду (лише 15 млн.).
Можливість отримати значно більший прибуток з буряків ніж з пшениці зумовлювали і розширення площ зайнятих під цю культуру. У 1885 р. під буряком було 7 5625 дес. землі, які знаходилися у 191 маєтку. Причому у Каневському та Васильківському повітах цукрові буряки вирощували майже у кожному маєтку. Найменше плантацій буряків було у Радомишельському повіті Київської губернії. Проте цукрова промисловість потребувала багато робочих рук. Але й тут буряківництво ставало вигіднішим, бо заняття ним не відволікало селян від їхнього основного заняття – землеробства. Часто цукрові заводи виступали орендаторами земель. Так, у Липовецькому повіті Товариство Цибулевського цукрового заводу орендувало кілька маєтків: Цибулев і Іванни, що належали панові П. В. Рогозінському, Шабастовку графа А. Красицького, Копієвату пана С. К. Улашина, Зюбріху пані М. М. Кржечковської, Тарнову пана Тарновського. Сам цукровий завод розміщувався у містечку Цибулеве. Загальна площа орендної землі становила 5 766 дес., де 3 571 дес. відводилася під цукрові буряки. Орендну плату цукровий завод сплачував в середньому 12 руб. 68 коп. Загальний капітал будівель орендованих маєтків складав 8 9145 руб. У господарстві тримали 379 волів і 360 коней. Прибуток товариство отримувало також від продажу пшениці, гороху та бурякового насіння. Наймали селян та найманих робітників, яким виплачували аванси. За повну обробку буряка платили по 12 руб. за морг, за збір хліба від копни від 50 – 60 коп. Під час викопування буряків селянам-робітникам дозволялося безкоштовно годувати на полі свою худобу і забирати додому бурячиння. За рік робітникам виплачувалося 19 111 руб., а на їхнє утримання витрачалося 14 493 руб.
У 1865 р. було затверджено статут товариства на паях Кальницького цукрового заводу, заснованого графом Владиславом Потоцьким, бароном Густавом Таубе і штабс-капітаном швейцарцем Фрідріхом Ієнні. Згодом маєтки графа Потоцького разом з цукровим заводом у Липовецькому повіті були продані Генрієтті Потоцькій. Товариство орендувало Кальницький маєток у Липовецькому повіті, що складав 3 254 дес. Загальний капітал у будівлях становив 14 300 руб., реманентом – 6 900 руб., 78 волів і 49 коней. Головний прибуток маєтку давали культури пшениці та цукрового буряку. Наймали тільки місцеву робочу силу. За збір хліба від копни платили по 50 – 60 коп., за копання буряків від пуда по 1 – 2 коп. Товариству утримання службовців коштувало 2 000 руб.
Також, товариство Кальницького бурякоцукрового заводу орендувало володіння князівни М. В. Св'ятополк-Четвертинської у селах Купчиці і Шабельна Липовецького повіту, а саме: 1 835 дес., за десятину якої товариство сплачувало за орендним договором з 1902 р. розрахованим на 12 років по 11 руб. 34 коп. за десятину. Загальний капітал будівель становив 40 000 руб., а реманенту – 8344 руб. Товариство тримало 104 коней і 162 волів. Прибуток видобувався також з пшениці. Обробка цукрового буряку від морга оплачувалася по 12 руб., а хліба від копни по 50 – 60 коп. Вартість утримання адміністрації у цьому маєтку становила 3 966 руб.
Товариство Кальницького бурякоцукрового заводу орендувало володіння генерала О. С. Павлова у селах Жадани і Кошлани, що простягалися на 1 423 дес. Договір був укладений 1897 р. по 10 руб. за дес. всієї землі з додатковими умовами (½ страховки, ½ поземельних податків за рахунок орендатора, випас для худоби, визначена кількість соломи, полови). Загальний капітал з реманенту складав 6 860 руб., у господарстві було 117 волів і 88 коней. Головний прибуток мали за рахунок цукрового буряку і пшениці. Повна обробка буряків оплачувалася по 12 руб. від моргу, а збір хліба від копи за 50 – 60 коп. Вартість адміністрації для маєтку становила 2 700 руб.
Кальницький бурякоцукровий завод орендував володіння С. С. Сирочінської в селі Юрковцях, яке становило 1 230 дес. Орендна угода з 1901 р. була розрахована на 9 років по 9 руб. за десятину з додатковими умовами (страховка будівель за рахунок орендатора, випас для 20 голів великої рогатої худоби та 20 свиней маєтку, 120 пудів зернового лушпиння, фури соломи, бурячиння, полови тощо). Будівель загальним капіталом було 14 340 руб., реманенту на 6 900 руб., а також 100 волів і 74 коня. Головний прибуток поступав з пшениці та буряків. Місцевим робітникам платили за повну обробку буряків по 12 руб. за морг, збір хлібу від копни по 50 – 60 коп. Вартість утримання адміністрації становила 2 200 руб.
Товариство цукрового та рафінадного заводу „Соб” орендувало маєток Підвисоке при селі Підвисокому, сплачуючи за орендним договором з 1904 по 1911 рр. 11 руб. за 1 540 дес. Загальний капітал у будівлях становив 20 тис. руб., було 110 коней і 100 волів. Головний прибуток давав цукровий буряк, робітникам платили по 10 коп. за обробку буряків.
Отже, цукрове виробництво було дуже важливим для Київської губернії. Воно міцно утвердилося у господарчій структурі та місцевій культурі, і вже дуже скоро, губернія почала спеціалізуватися на виробництві цукру, продаж якого закордон стало пріоритетним. Завдяки розвитку цукрового виробництва Київська губернія посіла одне з провідних місць серед інших губерній Російської імперії.
Література:
1. Центральний державний історичний архів у м. Києві (далі – ЦДІАУ). – Ф. 442. – Оп. 539. – Спр. 193. – Арк. 4зв. – 5.
2. ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 54. – Спр. 56. – Арк. 2 – 2зв.
3. ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 528. – Спр. 489. – Арк. 62зв.
4 ЦДІАУ. – Ф. 486. – Оп. 5. – Спр. 493. – Арк. 112.
5. Материалы по аграрно-экономическому исследованию Юго-Западного края (Уманский, Липовецкий, Звенигородский и Таращанский уезды Киевской губернии и Гайсинский уезд Подольской губернии). [Издание Уманско-липовецкого сельсько-хозяйственного общества] – Гайсин : тип. У.Л. Шварцман, 1908. – 175 с. –С. 46 – 48, 74 – 75, 60 – 61, .63 – 65, 66-67, 94.
http://www.rusnauka.com/5_NMIV_2009/Istoria/40744.doc.htm